Вечір - вшанування "І пам'ять серця, і вічний смуток"

В 2016 році виповнюється 27 років з дня виводу радянських військ з Афганістану. 14 лютого в залі Будинку Культури пройшов вечір - вшанування "І пам'ять серця, і вічний смуток" організований сільським бібліотекарем та директором Будинку Культури. Запрошеними гостями були учасники бойових дій з Дмитрівки – Горбач Павло Іванович, Альохін Сергій Степанович, голова сільської ради Пелешок Олена Степанівна, голова ради ветеранів Конюшенко Наталія Іванівна. Зібралися, щоб вшанувати тих, хто поліг у афганських ущелинах і пошанувати тих наших односельців, яким пощастило повернутися до рідного дому. Пом'янути хвилиною мовчання і Миткалика Володимира Тарасовича, якого, на жаль немає вже з нами.  Афганська війна тривала майже 10 років. І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати  вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.

На заході використані ресурси інтернету. Відеоролик №1 «Бойовим нагороджений орденом», Відеоролик №2 «Вивід радянських військ з Афганістану»,   Відеоролик №3 « Живим і загиблим».

Завершенням вечора було вручення подарунків воїнам – інтернаціоналістам від сільської ради.

Крути : подвиг і трагедія (до Дня пам'яті героїв Крут) під такою назвою  пройшла година інформування для жителів Дмитрівки. Також бажаючі мали змогу ознайомитися з історією цієї битви та трагічною загибеллю студентського куреня під Крутами, що стали символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну, з інформаційного куточка.

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом Червоної Гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном з київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що нараховував близько чотирьох сотень вояків.

В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями.

"Є такі трагічні дати" (пам'яті жертв Холокосту), так називалась бесіда біля виставки, зроблена в Дмитрівській сільській раді для дорослих читачів.

Голокост в Украї́ні — систематичне винищення євреїв на  українських територіях, окупованих нацистською Німеччиною в 1941–1944 роках. За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 3 000 000 мирних жителів, з яких близько 850 000 — 900 000 складали євреї, що проживали в Україні.

Етимологія терміну

Слово «голокост» походить з грецької мови — і має дві частини (holos), що означає «цілий»  та (kaustos), що означає «спалений». Із середини 50-х років 20 сторіччя слово «Голокост» загальновживане стосовно політики винищення нацистами під час Другої Світової Війни євреїв та інших народів Європи.

Властиві риси Голокосту

·         Планомірне знищення мільйонів людей на великому географічному просторі (збудовано табори смерті).

·         Використання расистських теорій про неповноцінність певних груп людей.

·         Використання ефективних та нових методів знищення (хімічні та механічні засоби вбивства, крематорії).

·         Жорстокість (експерименти, тортури, підтримування ідеї «чистота раси»).

З Днем Соборності !

Для юнацтва, з нагоди проголошення 97-ї річниці Акта злуки в Дмитрівському Будинку Культури 22 січня відбувся історичний екскурс під назвою "Сторінки літопису України", проведений директором БК та бібліотекарем. На ньому порушувались питання єдності, історії становлення та здобутку, відстоювання незалежності України; патріотизму громадян та підростаючого покоління.

День Собо́рності — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки  й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу Української Центральної Ради (УЦР), яким проголошувалася повна незалежність УНР.Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року.

Значний сплеск ідеї єднання Українського народу відбувся у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з'єднавши Львів і Київ. Цими  хвилюючими спогадами поділилася директор Дмитрівського Будинку Культури Жукова Іванна Михайлівна, адже, вона була частинкою ланцюга єдності. Цей живий ланцюг був одним із наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною. Наголошувалось на тому, що лише соборна, незалежна і вільна Україна має можливість стати процвітаючою країною!

Саме з цієї нагоди для широкого кола читачів, яким не байдужа історія
рідної держави, бібліотекарем підготована цікава добірка історичної літератури

Година роздумів "Героями славиться наша земля"

У всі часи захищати рідну землю було справою честі та гідності мужніх людей, дійсних патріотів своєї країни, святим обов'язком кожного громадянина. Для таких патріотів, учасників бойових дій 13 жовтня проводилась година роздумів "Героями славиться наша земля", приурочена до Дня захисника України. Весь актив села Дмитрівки (сільська рада, бібліотекар, директор БК, голова ради ветеранів) привітали зі святом наших захисників, висловили подяку за їх патріотизм, мужність; побажали здоров'я та миру в їх оселях.

Дякуємо за подвиг і вірність Україні !

Зорепадом летять роки, таку назву мав вечір-вогник (до Дня людей похилого віку) проведений першого жовтня сумісно з Дмитрівською  ЗОШ I-III ст., Будинком Культури, бібліотекою.

Традиційно вітання приймались від виконуючого обов'язки сільського голови - Пелешок Олени Степанівни, голови ради ветеранів - Конюшенко Наталії Іванівни, Дмитрівського ансамблю, дмитрівських дітлахів, директора БК - Жукової Іванни Михайлівни, бібліотекаря - Кириченко Олени Олександрівни.

Дорогі наші ветерани, люди похилого віку!

    Дозвольте нам щиро і сердечно привітати вас із святом вашої осені. І нехай вона буде сонячною і теплою, тихою і спокійною. Нехай буйні вітри обходять ваші обійстя, а радість і добро оселяться в ваших домівках.
    Прийміть наші найщиріші слова вдячності і побажання міцного здоров’я, щастя і благополуччя, фінансового достатку й душевної рівноваги.

"Буває часом сліпну від краси!" відкритий урок читання пройшов 29 вересня в Дмитрівській  ЗОШ I-III ст. для учнів 8-11 класів. Присвячений відомій українській поетесі Ліні  Костенко. 

      Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького. 
      Ліна Костенко закінчила інститут у 1956р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі». 
      Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958р., згодом — збірка «Мандрівки серця» (1961р.). 
      У 1962р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала «в шухляду».

 Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: 
      / не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю. 
      її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись ЇЇ чіпати. 

ОСНОВНІ ТВОРИ: 
      Драматична поема «Сніг у Флоренції», «Дума про братів не-азовських»,

роман у віршах «Маруся Чурай», історичний роман «Берестечко»,

 вірші «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Виходжу в сад, він чорний і худий», «Хай буде легко. Дотиком пера», «Недумано, негадано». 

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства... 

Ініціатори: Дмитрівські сільська та шкільна бібліотеки.