Історія району

                                       Каховський район  -  перші кроки

     В 1923 році було проведено першу реформу адміністративно-територіального поділу СРСР за єдиним планом. Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року був ліквідований поділ на повіти і волості при існуючих губерніях. Одеська губернія була  розподілена на шість округів, в т.ч. Херсонський округ з центром у м.Херсоні, який  складався з 12 районів. До Каховського району відійшли колишні Каховська і Новомаячківська волості та частина Чаплинської волості. Було створено 11 сільрад.

Серед перших  голів сільрад були І.Ф.Опаліхін /Дмитрівка/, А.П. Ярнюк /Любимівка/, О.Ф.Мотрюк /Л.Павлівка/, К.С.Чуприна /Наталівка/.Першим головою райради обрали  Файнштейна. Земвідділ очолив Мусін, соцзахисту-Званітай, культпросвітвідділ-Ніколенко.

Важкими були перші кроки району. Тільки-но закінчилася  громадянська війна, неймовірними зусиллями був подоланий голод 1921 р. Нова економічна політика, яка була   запроваджена 1921-го  року давала свої результати. Наприкінці травня 1923 р. у Каховці вперше після 1916 р. пройшов ярмарок і виставка тваринництва. В районі працювало 14 олійниць,112 млинів, 153 торгових підприємства. Відкрилося 27 шкіл і першого  вересня за парти сіли близько 2.5 тис.учнів.

Починаючи з 1924 року в районі  набули поширення найпростіші форми сільськогосподарських  об’єднань-товариства зі спільної обробки землі, кредитно-кооперативні, виноградарські, скотарсько-молочарські, машино – тракторні товариства.

Серед перших товариств були Катериненське  меліоративне товариство «Відродження», яке займалося садівництвом і виноградарством, найбільше в районі Чорнянське кредитно-кооперативне товариство /486 членів/, Камишанський ТСОЗ «Спільне заорення», Дмитрівське, Наталівське, Федорівське скотарсько-молочарські товариства.

Тваринницькі товариства  працювали над покращенням якісного складу поголів’я і підвищенням  молочної продуктивності стада. Федорівське товариство   першим у районі застосувало силосування кормів в ямах та  ввело науково-обгрунтований раціон годування, а з 1928 року 134 голови  рогатої худоби було внесено до держплемкниги.

Разом з першими товариствами в 1924 році в районі стали створюватися  артілі та комуни.

Велику зацікавленість до Радянської Росії і щире бажання допомогти їй  визвав «Лист до американських робітників» В.І.Леніна. По всій Америці і Канаді стали створюватися товариства технічної допомоги країні Рад, які повинні були стати зразками колективного господарювання, затвердити прогресивні форми праці.

Комуні «Луна»,що утворилася в Америці та  об’єднала німців, угорців, французів, чехів, хорватів у 1923 році Уряд України виділив 1960 дес.землі поблизу Чорнянки. До неї приєдналася сибірська комуна «Новий лад» і місцева – «Новий побут»,яку очолив  І.Ф.Мелешко. Разом вони утворили комуну  ім.Комінтерна.

Відомий радянський письменник Ю.Лебединський, який літо 1929 року провів у Чорнянці, все бачене положив у основу свого роману «Накануне»: «Это была гигантская эпопея… из Сибири, Венгрии, Северной /США/ и южной Америки /Бразилия, Аргентина/ люди незнавшие друг о друге, разноязычные с разными   навыками быта, труда и культуры, сьехались на  Каховской    земле, соединились  с местными  украинскими крестьянами и организовали большое показательное  хозяйство».

Комуна  мала свою птахоферму з інкубатором, корівники  з  автоматичними поїлками, томатну фабрику.Тут була своя динамо-машина, яка виробляла електрику, вперше було  застосовано  силосування в силосних баштах. Працювали  школа, дитячий садок, дитячий будинок, духовий оркестр і навіть кінопередвижка.

В сільському господарстві  району були і труднощі і певні успіхи. В 1927 р. врожайність жита, озимої пшениці, кукурудзи вперше перевищила показники 1913 р., але посівні площі району 1928 року  так і не досягли рівня 1914 року. Це було  пов’язано з невідповідністю між багатоземеллям і наявністю тяглової сили. Згодом на полях району почали працювати  трактори.

Перший трактор привів своїм ходом з міста  Миколаєва в 1924 році   колишній водій броньомашини, учасник боїв на Каховському плацдармі М.Прима. У 1925 р. на землях району працювало вже  9 тракторів.

1929 рік став роком   масової колективізації і крутих  змін в житті мільйонів селян. В 1930 році в Каховському районі налічувалося 55 колгоспів, на початку 1932 р. -  вже 103.

Плани хлібозаготівель були настільки високими, що район не зміг їх виконати ні в 1930 році, ні в 1931 році. Хлібозаготівля стала примусовою, що призвело до голоду 1932-1933 років.

Тільки навесні 1933 року зміни в хлібозаготівлі, податково-пільгові послаблення колгоспам, постачання продовольства, позик, техніки, насіннєвого матеріалу дозволило наприкінці року-початку наступного вийти з кризи.

Можна тільки схилити голову перед тими людьми, які переживши таке страшне лихо, вже наприкінці 1933 року почали самовіддано зводити сільське господарство району. Воно формувалося як  багатогалузеве, але більшість господарств були зерновими.

Флагманом серед зернових господарств був радгосп «Червоний Перекоп», створений у 1929 р., який мав 190 тис.га землі, з яких 70 тис. були розташовані у Каховському районі. Вже в лютому 1929 р. до радгоспу надійшли перші 60 тракторів, 10  вантажівок, 2 легкових «Форда». , а влітку 1931 р. господарство налічувало  вже 186 тракторів, 95 комбайнів, 70 снопов’язалок та багато іншої техніки. Почала працювати електростанція.

На 10 відділках радгоспу працювало 1500 робітників, а під час жнив- 4 тисячі. Радгосп засівав більше 40 тис.га озимої пшениці, 6 тис.га -ярової, 6 тис.га-кукурудзи, 3 тис.га-ячменю та багато ін.

1930 рік приніс небувалий за тих часів врожай. Радгосп  зібрав  понад 1 млн.пудів хліба. Такого успіху не досягало жодне господарство СРСР. Директор радгоспу Г.С.Кравцов одним з перших в країні був нагороджений орденом Леніна, а серед комсомольців України,  найпершим хто отримав   найвищу нагороду держави, був тракторист А.А.Гізело .

Серед тваринницьких господарств треба відмітити комуну ім.Комінтерна /з 1934 р.- артіль/ в Чорнянці. Тут тваринницькою галуззю керував Ф.Ф.Раумбергер, який наладив зв’язки з науково-дослідницьким інститутом «Асканія-Нова». Завдяки його ініціативі на фермах артілі працювали силосорізки, кормозапарники, кормодробарки, було механізоване збирання  навозу. В 1936 році ферми облаштували  електродоїлками. Надої на 1 корову  становили 3326 л. молока,а окремі племінні корови давали навіть по 8 тис.літрів молока.

Досягнення артілі у розвитку тваринництва були відзначені в 1939 році великою  срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Значну роль у розвитку сільського господарства району відіграли жінки-трудівниці.

За високу продуктивність у тваринництві доярка артілі ім..Комінтерна  С.К.Рябенко була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапору, доярка колгоспу ім. Сталіна В.Д.Ходос -  орденом «Знак Пошани», а в 1939 році їй було вручено орден  Трудового Червоного Прапора. Доярку колгоспу ім..Шевченка Д.Ніконенко в тому ж році нагородили орденом «Знак Пошани».

Серед овочівницьких господарств виділявся колгосп ім..Димітрова, під керівництвом єдиної в районі  жінки – голови колгоспу  М.Л.Реутової, який був занесений до Книги Пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві  в 1939 році.

Каховський район був одним з базових на Півдні України по вирощуванню бавовни. Не дивлячись на те, що ця культура дозрівала досить пізно, врожаї були непогані – 8-9 ц. з га, тоді як у середній  Азії – 11-12 ц. з га. Окремі господарства нашого, зовсім не бавовняного краю, зокрема радгосп «Каховський», склали конкуренцію середньоазіатським республікам і були відзначені Виставочним Комітетом ВСГВ.

Розвиток сільського господарства в районі вимагав збільшення кількості високопрофесіональних спеціалістів. Кваліфіковані кадри для сільського господарства готували Лук΄янівська агрошкола, заснована у 1890 році, Червоноперекопський учбовий комбінат ( 1930 р.), Каховська школа тракторного учнівства ( 1931р.).

В передвоєнні роки посівна площа району складала 101633 гектарів. На цих землях  діяли  51 колгосп і 4 радгоспи, центральні садиби яких і відділки були телефонізовані, радіофіковані і  електрифіковані. На полях району працювало 468 тракторів і 214 комбайнів. Середня врожайність зернових в районі становила 12.2 ц. з га. Колгоспне стадо складало 15300 голів великої  рогатої худоби, 12700 свиней, 20 тис.овець, 100 тис.голів птиці.

Ривок, який зробив район в соціально-культурному житті вражає навіть сьогодні. В школах району  навчалося 15 тисяч дітей, працювало 400 вчителів. Діяли 4 лікарні на 150 ліжок, 4 дитячих консультації, 5 медичних амбулаторій, 14  фельдшерських пунктів, 3 акушерських пункти, 6 пологових будинків. В медичних закладах району 120 чол. мали  вищу і середню спеціальну освіту. В 1940 році 30% районного бюджету було направлено на розвиток охорони здоров’я. У селах ройону працювало 19 бібліотек з книжковим фондом – 43.1 тисяч примірників, 52 клуби, 3 стаціонарних і 4 передвижних кіноустановок. Про соціально – економічне життя інформувала районна газета «Колгоспник Кахівщини», перший номер якої вийшов 11 квітня 1930 року.

У полум’ї війни

Початок війни – це самий важкий період Великої Вітчизняної.

Наприкінці серпня 1941 року на рубежі М.Каховки-Каховки-Любимівки    зайняли оборону частини 9-ої армії (30-та, 51-та, 74-та, 150-та, 176-та, 296-та стрілецькі  дивізії)    під   командуванням   генерал-полковника Я Черевиченка.

У ті тривожні дні по Каховському району записалося в народне ополчення 2475 чоловік. Райком партії, райвиконком, міськвиконком, райвійськомат та міліція були евакуйовані до Наталівки.

296-та стрілецька дивізія, яка прикривала Каховську переправу з боку Берислава, втративши більше двох  з половиною ти­сяч бійців у триденних боях, переправившись 28 серпня через Дніпро на лівий берег, зайняла оборону на ділянці Каховка – Володимирівка.

З  30  серпня по  1 вересня   епіцентр боїв прийшовся на Каховку – Малу Каховку, що обумовлювалося наявністю переправ в цьому районі.

У боях за Малу Каховку особливо відзначився взвод С.С.Кічелюка. Цієї ж дивізії, який захищаючи село втратив половину свого особливого складу.

Не дивлячись на те, що наприкінці дня 1 вересня, Каховка і Мала Каховка були зайняті   супротивником, командування 9-ої армії робило спроби повернути втрачені   переправи. 51-ша стрілецька дивізія  четвертого  та п’ятого вересня від  Костогризово вступила в бій за Малу Каховку.

Зі спогадів Михайла Овчарова – помічника начальника штабу 23 полку 51 стрілецької дивізії  про цей бій:  «Здесь мне в первый и последний раз довелось увидеть , так называемую, «психическую» атаку. Немцы как на параде в каре, восемь на восемь, во главе с офицерами в парадных мундирах, белых перчатках и с шашками «в подвысь», тремя эшелонами двинулись на нашу оборону. Когда разрывом снаряда, мины или пулеметной очередью выкашивало из их рядов часть строя, они смыкали ряды, как роботы, продолжали движение  дальше. Жертвы среди немцев были огромные, а они шли и шли вперед без единого выстрела. Все поле было усеяно трупами, а кто сумел дойти до нашей обороны был захвачен в плен. Мы думали, что они пьяные, но в последствии при допросе выясни­лось, что к утреннему кофе им выдали какие-то галеты, после которых они ничего не помнили и были как в бреду».

Поруч з 51-ою стрілецькою дивізією вела бій в районі   Ключове-Основа-Британи-Мала Каховка 74-та стрілецька дивізія. Командував полком досвідчений командир, який пройшов ще школу фінської війни майор Ф.М.Титов.   Нічний бій, особливо на незнайомій місцевості, при відсутності   даних про супротивника – велика фі­зична та психологічна перевірка для бійців. Але навіть у важких умовах, наші   командири та бійці    не розгубилися. Вони успішно ве­ли бій, який продовжувався усю ніч і весь день.  В цьому бою смер­тю хоробрих загинув Ф.М.Титов і   начальник інженерної служби полку Степанов. Федора Михайловича поховали у Чорнянці, Степанова – у Британах.

Запеклі бої з німецько-фашистськими  загарбниками тривали в районі села Софіївка, на Сергіївських хуторах, біля хутора Роздольного ,Ново-Українки, 4 вересня була повністю зайнята німцями Любимівка. Командир  256 полку 30 стрілецької дивізії пол­ковник Г.О.Сафонов з п’ятнадцятьма бійцями на протязі   доби утри­мував східну околицю села. Не дивлячись на кульове поранення у голову, продовжував командувати полком. В районі   Роздольного 7 вересня  він був вдруге важко поранений. 27 березня 1942р. Указом Президії Верхов­ної Ради СРСР йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В бою під Коробками, заги­нув рядовий 51-ї   стрілецької дивізії, уродженець Кіровоградщини, Я. Лисак. Його родина одержала звістку, як  про зниклого  безвісті. І лише в 1971р. червоні   слідопити, знайшли у лісосмузі   біля Коробків  солдатський медальйон з його  адресою. На перепоховання останків Я.Лисака в Коробках були запрошені  його рідні.

Бої за оборону Каховського  району тривали  майже півмісяця.

Нескорені

Під час  окупації фашисти встановили так званий «новий порядок» -  систему політичного та економічного поневолення радянських людей, приниження їхньої національної і людської гідності.

З Каховського району  було вивезено до Німеччини близько 2 тис.чоловік молоді віком від 16 до  26 років.

16 вересня 1941 року на старому кладовищі Малої Каховки і хуторі  Терни німці розстріляли біля тисячі мешканців району та міста.

«Новий порядок» викликав не тільки обурення, але й спротив населення. У  селах району почали створюватися  підпільні патріотичні групи, зокрема, у Софіївці, Дмитрівці, Скворцовці, Яновці ( Заозерному).

Так, Дмитрівську молодіжну підпільну групу очолила  зовсім молоденька вчителька російської  мови і літератури А.В.Деллерт.   Підпільники району з березня по вересень  1942 року виконували завдання по збору інформації  радянського розвідника Д.В.Ліщенка, який   конспіративно мешкав у селі.

Але найбільш  організованою і діяльною була підпільна комсомольсько-молодіжна група у селах Скворцовці та Яновці. До групи увійшли шість зовсім юних хлопців, випускників Скворцовської семирічки. Наймолодшому –Володимиру Карпову ледь виповнилося п’ятнадцять років. Очолив групу Григорій Щербина.

Згодом до групи увійшли вчитель української мови і літератури Яновської школи В.С.Плахотнюк і рільник колгоспу ім..Леніна С.О.Ляшенко.         Наприкінці січня 1942 року до них приєдналися ялтинці М.І.Боровін з дружиною М.Шведовою і О.П.Фоміних. Олексій  Фоміних очолив  підпільну групу, зібрав друкарський верстат і налагодив випуск листівок. Листівки друкувалися 2-3 рази на місяць у кількості 50-100 примірників. За період існування групи було випущено більш 4 тис. примірників. Підпільники збирали зброю, розповсюджували повідомлення Радінформбюро, перешкодили в Яновці відкрити провладну школу, налагоджували систему конспірації.

Було  встановлено     контакти з Ново-Олексіївською та Асканійською групами, підпіллям хутору Могутній Генічеського району, докладено  зусиль до  створення групи  у с.Чкалове Новотроїцького району.

1942-початок 1943 року були найактивнішими у діяльності групи. У березні 1943 року групи сіл Скворцовки, Яновки, Чкалова, хутора Могутній об’єдналися в одну організацію імені Леніна на чолі з М.Боровіним.  До організації  входило  біля 50 чоловік. Наприкінці квітня 1943 року, німцям вдалося вийти            на слід підпілля.  Було заарештовано 13 членів підпільної організації. Німці розстріляли У.Плахотнюка та М.Боровіна. Інші були засуджені до каторги, деякі відправлені до Бухенвальду.

Наприкінці жовтня 1943 року розпочалися бойові дії з визволення району, в яких брали участь частини 2-ої  гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта Г.Захарова /зокрема 1-ий ,13-ий стрілецькі та 2-ий механізований корпуси/; 44-ої армії на чолі з генерал-лейтенантом В.Хоменком / 417-та стрілецька дивізія/ та кінно-механізована група «Ураган».

Німецькі війська мали сильні піхотні, артилерійські і танкові частини, які займали оборону на ділянках Дмитрівка-Червоний Перекоп-Семенівка та Василівка-Любимівка- Коробки- Мала Каховка. Райцентр і підходи до переправи через Дніпро були перетворені на сильний вузол супротиву.

В жорстоких боях  з 30 жовтня по 2 листопада 1943 року район було звільнено.     У визвольній боротьбі на фронтах  Великої Вітчизняної війни брали  участь більше 6 тисяч жителів Каховського району , поклали на вівтар визволення і перемоги своє життя більш 4 тисяч чоловік.

3600 наших земляків були нагороджені бойовими орденами та медалями,  а уродженці сіл Любимівка, Софіївка та   Нова Маячка Зюзь Іван Іванович, Горобець Тарас Павлович та Мартинов Іван Петрович відзначені вищою нагородою держави – званням Героя Радянського Союзу.

Даниною вічної пам’яті мешканців району є 57 пам’ятників і пам’ятних знаків, що вшановують пам’ять героїв і події Великої Вітчизняної війни.

Звитяжна праця

Німецько-фашистські загарбники спричинили району  величезні збитки. Після війни люди працювали не покладаючи рук, щоб підняти район. І вони не тільки відбудували його, але зробили одним з кращих в області вже на початку 60-х років.

У цьому була  заслуга і таких людей, як птахівниця О.Т.Єрохіна, бригадир свиноферми М.В.Пишта, директор радгоспу П.С.Кудрявцев. Всі троє з радгоспу «Каховський» /с.Кам’янка/. Це було чи не єдине господарство в області, у якому працювали одразу три Героя Соціалістичної Праці.

« Не бійтеся буденності праці. За нею стоять і трудові перемоги, і визнання колег і повага людей за старанність і натхнення»- ці слова  О.Т.Єрохіної  стали їхнім життєвим кредо.

Таким же був і А.С.Кириченко – механізатор колгоспу імені Крупської /с.Любимівка/,  якому у  1966 році  за  високі досягнення  у  збирання врожаю(намолочував по 37тисяч центнерів зерна) було вручено  зірку Героя Соціалістичної Праці.

Серед 18 колгоспів і радгоспів району лише один – радгосп «Червоний Перекоп» за збирання високих врожаїв зернових був удостоєний у 1967 році урядової нагороди-ордена Трудового Червоного Прапору. І в цьому була велика заслуга директора К.Г.Панкевича.  Під керівництвом  Панкевича  було  збудовано 522 квартири для робітників, дитячий садок, 6 лазень, 4 гуртожитки, 3 школи, 4 клуби, 2 магазини, 44 тваринницьких приміщення. В 1971 році  йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

В історії району завжди були достойні люди, якими можна пишатися.        Серед них необхідно відмітити механізатора колгоспу імені Карла Маркса /с.Василівка/ Р.П.Савченко, яка  у 1974 році на  Всесоюзному конкурсі жінок-трактористок серед 100  представниць союзних республік  виборола унікальний приз імені П.Ангеліної.

Наприкінці 70-х початку 80-х років на всю Україну гриміло ім’я механізатора того ж колгоспу Т.Ф.Стрижак, яка у двадцять років стала кавалером найвищої нагороди країни-ордена Леніна, Лауреатом премії ВЛКСМ. Мабуть, вона єдина, хто працював в області на іменному комбайні, виготовленому спеціально для неї на заводі Ростсільмаш.

Та незважаючи на значний прогрес в  сільському господарстві, його подальший розвиток стримувався тим, що він  знаходився в зоні ризикованого землеробства. Єдиний шлях подолання   труднощів – зрошення.

В 1965 році почалося спорудження  промислової бази водогосподарського будівництва, а  9 серпня 1967 року  бригада скрепериста Анатолія Вауліна  вийняла перший кубометр ґрунту з русла майбутнього  головного Каховського магістрального каналу.

31 травня 1969 року в котлован Головної насосної станції укладено перший кубометр бетону. 3 липня 1973 року дніпровська вода ввійшла в канал  і напоїла живильною вологою засушливу землю.

Основні обсяги будівельно-монтажних робіт на будівництві виконувало Управління «Укрводбуд» , яке протягом довгих років очолював Герой Соціалістичної Праці М.М.Боня.

На зрошуваних землях господарства почали одержувати до 50  цн /га пшениці. Середньорічне виробництво зерна  досягло 200 тис.тонн. Площа зрошуваних земель Каховського району виросла   з 45 тис.га у 1980 році до 62 тис.га у 1990 році. За досягнення  високих врожаїв на зрошенні в 1982 році начальнику механізованого загону радгоспу-технікуму ( с. Коробки) А.І.Кулику було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Лідерами сільськогосподарського виробництва стали радгоспи «Каховський», «Асканійський», « Авангард», колгоспи «Нове життя» та ін.

З приходом «великої води»  швидкими темпами почався розвиток інфраструктури  району. Активно йшло будівництво молочно – товарних комплексів, зернотоків, житлового фонду для жителів села, шкіл, дитячих садків, установ культури та медицини.

У кожного з героїв нашого  історичного   нарису був свій  шлях у житті. А всі разом вони склали велику дорогу історії Каховського району.